Сьогодні півмільйона жителів Донбасу, до сих пір живуть на територіях, близьких до лінії фронту. Це великі міста Краматорськ, Слов'янськ, і Дружківка, а також низка сіл та селищ. Ці міста - справжні форпости сьогодняшніх реалій, зв'язані лінією життя - залізницею.
Вона, як той ковток повітря, забезпечує зв'язок між містами, перевезенням вантажів та людей, ліків та продуктів, гуманітарки та води.Нажаль, в переліку міст вже немає Костянтинівки, Покровська, Мирнограда, Торецька, Авдіївки, Вугледара, Маріуполя, Бахмута...адже ці міста стерла з лиця землі росія, називаючи це "звільненням"
На початку повномасштабного вторгнення рух поїздів на півночі відбувався до Костянтинівки, Авдіївки, на півдні - від Волновахи до Маріуполя.
Звісно я як житель Полтави, не зможу передати всього того, що пережили люди, які були там на початку війни, під час евакуації, і вже на нових місцях. Але, не торкаючись людських аспектів, спробуємо поговорити мовою залізниці.Основною гілкою, яка зв'язувала жителів Донбасу з зовнішнім світом була лінія Лозова - Слов'янськ - Краматорськ - Костянтинівка.Також були важливі лінії Харків - Ізюм - Лиман - Слов'янськ, Покровськ - Авдіївка, Волноваха - Маріуполь.